Історія училища

Після звільнення міста Борислава від фашистської окупації у 1944 р. виникла потреба у відбудові нафтових родовищ, які були зруйновані, а для цього необхідні були кваліфіковані кадри. З цією метою в кінці листопада – на початку грудня 1944 р. у м. Бориславі відкрилося ремісниче училище №4 з терміном навчання 2 роки. Базовим підприємством стало об’єднання “Укрнафта” в м. Києві. В училищі почалася підготовка спеціалістів для нафтової промисловості, таких як бурильники, помічники бурильників, дизелісти-мотористи для буріння свердловин на нафту і газ, оператори з видобутку нафти і газу, вежомонтажники, електрогазозварники. Кількість учнів в середньому 100-200 чоловік. У цей час майже всі учні проживали в гуртожитку і перебували на повному державному утриманні. В училищі існувала напіввійськова дисципліна, тобто учні отримували форму, одяг і все необхідне для самостійного проживання в гуртожитку. Бориславське професійне училище стало справжньою кузнею робітників для промисловості України.

Назва навчального закладу протягом всіх років існування неодноразово змінювалася:

1944 – 1954 рр. – Ремісниче училище №4 (РУ №4), термін навчання 2 роки;

1954 – 1957 рр.– Технічне училище № 4 (ТУ №4), термін навчання 1 рік;

1957 – 1960 рр.– Спеціальне професійно-технічне училище №9 (СПТУ №9), термін навчання 3 роки;

Спеціальним воно називалося тому, що на навчання зараховували дітей з дитячих будинків і дітей-сиріт.

1960 – 1961 рр.– Ремісниче училище №10 (РУ №10), термін навчання 2 роки;

1962 – 1970 рр. – Професійно-технічне училище №7 (ПТУ №7), термін навчання 2 роки;

1970 р.– Середнє професійно-технічне училище №7 (СПТУ №7), термін навчання 3 роки;

З даного року в училищі починається підготовка спеціалістів з середньою освітою.

1974 р.– Міське середнє професійно-технічне училище №7 (МСПТУ №7), термін навчання 3 роки;

Згодом у 1980 році знову назву училища перейменували на СПТУ №7;

1986 – 2003 рр. – Професійно-технічне училище №7 (ПТУ №7);

Поступово потреба у підготовці спеціалістів з нафтового профілю зменшувалася та відповідно зменшувалася кількість учнів, які навчалися даній професії; а у 1988 р. повністю припинено їх підготовку, коли відбувся останній випуск дизелістів-мотористів.

У 80-х роках виникає потреба у підготовці спеціалістів різних професій для міста Борислава і регіону. З цією метою в училищі починається створення відповідної матеріально-технічної бази для навчання професій (у хронологічному порядку):

• 1978 р. – токарі для базового підприємства Бориславський експериментальний ливарно-механічний завод;
• 1986 р. – монтажники і слюсарі-складальники радіоапаратури для Бориславського заводу радіоелектронної медичної апаратури;
• 1988 р. – оператори швейного обладнання, швачки для Бориславського швейного громадськоговиробничого об’єднання та фірми «Спецодяг»;
• 1990 р. – кухарі для Бориславського комбінату громадського харчуваннята відділу виробничого постачання нафтогазо-видобувне управління “Бориславнафтогаз”;
• 1995 р. – радіомеханіки з обслуговування та ремонту радіотелевізійної апаратури;
• 1999 р. – кравці;
• 2001 р. – оператори комп’ютерного набору, продавці продовольчих товарів;
• 2004 р. – кухарі-кондитери, кухарі-бармени;
• 2006 р. – секретарі керівника;
• 2009 р. – перукарі-модельєри, манікюрниці;
• 2013 р. – адміністратор;
• 2013 р. – електромонтер з ремонту та обслуговування електроустаткування.